Меморіал пам'яті жертв голодоморів
У 2003-2007 pp. у багатьох країнах світу зусиллями дипломатичних установ України за кордоном проведено велику кількість заходів по вшануванню пам'яті жертв голодоморів, масових політичних репресій та примусових виселень. Відбулися тематичні збори, виставки, лекції, церковні панахиди, траурні мітинги та ін., що значною мірою сприяло підвищенню рівня обізнаності світової громадськості про трагедію українського народу.
Отже, сьогодні «Урядовий кур’єр» спільно з Українським інститутом національної пам’яті, грунтуючись на матеріалах із раніше не доступних архівів, розповідає про антирадянські повстання в Україні 1930—1932 років. Пам’ятаємо всіх убитих українців і свідомі того, що, виживши у 1933-му, вистоявши у 2014-му, переможемо завтра!
Повертаючись додому, мама казала про якісь неупокоєні душі, русалок, знищене заради нової дороги кладовище, про старших братиків Колю і Петю, про їхніх ненароджених діточок, моїх двоюрідних братиків чи сестричок. «Хлопчики спухли з голоду, — розповідала мама, — бо був страшенний голод, що на селі не виживали навіть коти з собаками». Невтямки були мені ті розповіді. По-дитячому, з подивом допитувалася про корів та кіз, які начебто ж могли прогодувати і людей, і котів.
Питання вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років було внесено Україною у співавторстві з 45 іншими країнами-членами ЮНЕСКО: Азербайджаном, Алжиром, Аргентиною, Бангладеш, Буркіна-Фасо, Венесуелою, Габоном, Гватемалою, Гвінеєю, Гондурасом, Грузією, Демократичною Республікою Конго, Екваторіальною Гвінеєю, Естонією, Замбією, Зімбабве, Казахстаном, Камеруном, Канадою, Кенією, Коста-Рікою, Кот-д’Івуаром, Кувейтом, Киргизстаном, Латвією, Литвою, Маврикієм, Мадагаскаром, Македонією, Молдовою, Монако, Нігером, Нігерією, Парагваєм, Перу, Польщею, Свазілендом, Сенегалом, США, Суринамом, Таджикистаном, Уругваєм, Філіппінами, Францією та Чехією.
Кара за дітей
Скільки себе пам’ятаю, Зелені свята в нашій сім’ї були у великій шані. У переддень Троїцької суботи мама збирала нехитрий вузлик: у хустку клала круглу хлібину, півлітрову баночку з цукром, борошно, крупу — коли яку, олію. Як годиться, вранці ми з нею стояли поряд на Службі Божій. Змалку якось не зовсім розуміла, що до чого. Десь на далекій хвилі здогадувалася, яким важливим для мами та батька був цей день (у ті роки робота не дозволяла татові відвідувати церкву).