Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Лариса КОНАРЕВА
«Ваші мертві вибрали мене…»
Так про себе сказав американський вчений Джеймс Мейс, який першим дослідив історію Голодомору 1932–1933 років і визначив його геноцидом українського народу. І ця справа виявилася для нього нелегким випробуванням. Наполегливість і впевненість історика принесли йому повагу одних і недоброзичливість інших.
Викачування зерна з голодної республіки вимагало залізної дисципліни, повної покори. У серпні 1932 року була введена смертна кара за розкрадання колгоспної власності (Закон про "п"ять колосків"). По країні до початку 1933 року за неповні п"ять місяців за цим законом було засуджено 54 645 осіб, з них 2110 - до вищої міри покарання. Для вибивання залишків хліба з міст у села направили 112 тисяч членів партії, людей, які не знали проблем села. Райони, що не справлялися зі здачею зерна, заносилися в "чорні списки". У "чорному списку" виявилося 86 районів республіки.
Запроваджено щорічне відзначення Дня пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій (остання субота листопада).
4 листопада 2005 року Президент України В.А.Ющенко підписав указ „Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні”, в якому „здійснення конкретних, дієвих заходів для вшанування пам'яті жертв та підтримки осіб, які постраждали від голодоморів в Україні, виховання поваги до історичного минулого, до людей, які пережили трагічні сторінки в історії українського народу” визначаються як пріоритетні завдання центральних та місцевих органів виконавчої влади.
1933 рік: напрямок — не відомий, доля — відома
Сумчанинові Олексієві Столбіну 91-й рік. Наприкінці 20-х минулого століття разом із матір’ю і сестрою Марією він переїхав на залізничну станцію Грузьке. Там їх і застав страшний голодомор-33. Ветеран у деталях пам’ятає ті жахіття. Ось його спомини.
Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 1921 року, економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.