Меморіал пам'яті жертв голодоморів
1 листопада 2010 р. 34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, одноголосно прийняла Резолюцію про „Вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні”.
Героїчне й трагічне як фундамент майбуття
Заходи з ушанування жертв Голодомору 1932—1933 років відбулися у столиці за участі керівництва держави: Президента Віктора Януковича, його попередників — Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми, Віктора Ющенка, Прем’єр-міністра Миколи Азарова, Голови Верховної Ради Володимира Рибака.
В радянські часи розмови про Голодомор розцінювалися як наклеп на радянську владу. Вголос говорити про великий голод почали тільки з часів незалежності держави. І першими у відкритті правди про трагічну сторінку історії власного народу були представники української діаспори. Саме про це йдеться в першій публікації нового циклу.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
«Марія» йде до українців
Сьогодні його «Марію» можна (і навіть слід би кожному українцеві) придбати навіть через Інтернет, щоб, як і «Кобзар», тримати на покуті в рідній хаті. А от у минулому столітті про цей роман знало обмежене коло людей у Західній Україні. Написаний у 1932–1933 роках, уже в 1934-му він уперше вийшов друком у тодішньому польському Львові: і звісно, що в радянську Україну тоді не потрапив. У 1941-му, коли твір перевидали вдруге, цьому завадила війна. А далі… в забутті надовго залишився не лише твір, а й автор — уродженець села Дермань, що нині в Здолбунівському районі на Рівненщині. І лише в 1991-му «Марія» втретє побачила світ у незалежній Україні.
Віктор РЕВЕГУК: «Це була трагедія бездержавної української нації»
Мій співрозмовник не тільки професійний історик, а передовсім людина, яка народилася в селі, і про голод на Полтавщині знає від своїх рідних, які його пережили. Розповідаючи про події 1932—1933 років, він зазначає, що це була трагедія бездержавної української нації. І пояснює, чому.