Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Андрій Склярук із Запоріжжя просить записати у список жертв Голодомору свою матір Палажку Кіндратіївну
Цей лист ми отримали у відгук на публікацію про акцію «Твій рядок у народну Книгу пам’яті», яку започаткував Національний музей «Меморіал пам’яті жертв Голодоморів в Україні». Його автор — Андрій Сергійович Склярук, літня людина, який пройшов Другу світову війну і пережив Великий Голод у 10-річному віці. А втім, надамо йому слово:
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: «Великий голод ліквідував загрозу розпаду СРСР з боку України»
Про Голодомор уже написано чимало — понад 20 тисяч назв. Видані збірки архівних документів, публіцистика і художні твори. Тема настільки обросла міфами й різного роду політичними інсинуаціями, що пересічній людині важко втямити, кому вірити і що саме вважати правдою про трагедію українського народу.
«І навіщо вам оце все треба було видумувати?»
«Я пишу ці рядки і думаю, хто схоче читати той жах. А чи не злякається? А чи повірить? — звертається він до читача у перших же рядках книжки. — Адже йдеться про геноцид цілого народу в найбагатших чорноземних краях козацької України. Це ж бо мова не про посуху чи неврожай, а про навмисну, сплановану партійними діячами, детально обмірковану політику грабежу і знищення селян шляхом кількаразового роздування планів хлібозаготівель».
В інтерв’ю із завідуючим відділом історії 20—30-х років ХХ століття Інституту історії України НАН України доктором історичних наук Станіславом Кульчицьким спробуємо з’ясувати, як і чому стався Голодомор.
Міжнародні аспекти визнання Голодомору як геноциду
Поняття „геноцид” було введено у міжнародно-правове поле лише ухваленою 11 грудня 1946 року резолюцією 96(І) Генеральної Асамблеї ООН, яка визначила: “Згідно з нормами міжнародного права, геноцид є злочином, який засуджує цивілізований світ і за здійснення якого головні винуватці мають бути піддані покаранню”.